Отець Хіларій Вільк OFMCap (1917-1998), Орден Братів Менших Капуцинів

Приїхав я до Бару в суботу перед неділею Св.Трійці, а на другий день була урочистість і прийшло багато людей. Завчасно попередив пана Майданюка, щоб нікому не говорив, що я священик. Сам же сів у куточку, в презбітеріумі, та спостерігав, а люди відправляли свою духовну Службу. Мабуть, усі знають, як вона виглядає. Після неї всі люди пішли на процесію. Взяли дзвоники, свічки, але на вівтарі, на пульпіті, залишився Месал, і як люди та міністранти вийшли з презбітеріуму, я підійшов до вівтаря в звичайному одязі, взяв Месал і поніс його за людьми, а керівники тієї спільноти й міністранти слідкували за мною, приглядаючись, чи я з тим Месалом не втечу куди-небудь, чи не заберу його — я був одягнений по-світськи! Коли вони закінчили процесію, я той Месал поклав на вівтар на місце, пішов у куточок і сів. А вони кличуть мене до ризниці й питаються, чи я не священик. Адже я був у цивільному! Перший раз у них там був. Я кажу: як я можу вам довести, що я священик, ви ж не повірите мені! Жодного документу в мене немає, як мені можете повірити. А вони у відповідь: «Ми стільки вже років відправляли свою духовну Службу, а ніхто ще на наших процесіях не носив Месал на руках». Тому мене люди пізнали.

Я їм кажу: якщо вірите, що я священик, то пишемо прохання до секретаря в Москву, щоб мене священиком у вас поставили. І ось першого листопада отримую повідомлення, щоб з’явився у Вінницю для прийняття парафії — не знав ще, якої, але просив про Бар. Поїхав з костельним паном Майданюком і все оформили, Вінниця дала мені працю в Бару…