XIV. Історія і відбудова Тиврівського монастиря і костьолу

istoria01Історія Тиврівського костелу тісно пов’язана з історією містечка. Костел та маловивчені підземелля залишилися – це чи не єдині пам’ятки, щоТиврову на згадку про його минуле.

Перші відомості про Тиврів відносяться до 1505р. Саме тоді брацлавському землянину Федьку Дашкевичу було надано великим князем литовським Олександром привілей, що підтверджував його права на володіння Тивровом, отримані за гарну службу його предком Германом Дашкевичем від самого Вітовта ще в XIV столітті.

Кучманський шлях поруч, містечко – форпост у найсхіднішій частині Великого князівства Литовського чи Речі Посполитої, – нічого доброго ці два факти Тиврову не обіцяли. Тільки набіги, осади, грабунки та війни. Один з місцевих мікротопонімів свідчить про пам’ять людську: брід на Бузі називається «Татарським». Певно, саме тоді Тиврів почав рости не лише вшир, а й у глибину: підземними ходами, деякі з котрих збереглися й понині, жителі містечка тікали в навколишні ліси, ледь тільки татари з’являлися біля воріт.

Коли візити східних непрошених гостей припинилися, місто почало багатіти тарозвиватися. Щедрі подільські чорноземи радували розкішними врожаями пшениці, яку експортували звідси аж в Данціг.

Історія тиврівського костелу починається ще 1569 року згадками про дерев’янийримсько-католицький костел, спалений козаками за часів Хмельниччини.

Власники поселення змінювались. У 1590-му році Маріана Ярошинськапринесла як посаг своєму чоловікові Себастіану Калетинському Тиврів і околиці. Так поселення на довгі роки стало власністю роду Калетинських.

В 1739 році пан Калетинський, будучи в Ченстохові, випадково купив у однієї бідної жінки копію ікони Матері Божої Ченстоховської, і привізши її додому, поставив у своїй столовій.

В наступному році (1740) у володіння Калетинського прибули художник ІванНикуленко і кравець-єврей, для своїх робіт вони розмістились в столовій, де була ікона. Під час роботи вони несподівано помітили, що з ікони виходить незвичайне сяйво. Це сяяння потім бачив і сам поміщик, і місцевий священик та інші. Після перевірки спеціальною комісією під головуванням луцького єпископа у 1742 р. її визнано чудотворною. Історики та краєзнавці вважають, що саме тому Михайло Калетинський почав у 1742 р. будувати костел на місці старого, спаленого, пожертвувавши на будівництво, крім матеріалу, ще й 50 000 злотих. А за два роки Тиврів отримав статус містечка.

У той же час пан Калетинський запросив пріора вінницьких домініканців і заявивпро своє бажання спорудити при костелі домініканський монастир. На його бажання, четверо монахів були негайно поселені при костелі. Хоча пан Михайло не дожив до завершення будівництва (остаточно воно було закінчене у 1760р.), але перед смертю додав ще 50 000 зл., в тому числі 5000 зл. на шпиталь для шести неімущих старців, решту на утримання костелу. Добудовував монастир уже Захарій Ярошинський, який щедро обдаровував монастирі та костели, так, що монахи по праву називали його своїм «батьком і благодійником».

У 1795р. царський уряд проводить перепис населення з метою обкладання його подушним податком. Завдяки цьому ми можемо дізнатися і про кількість монахів у Тиврівському домініканському монастирі, який входив до складу Луцької єпархії – ченців було семеро. Загальна кількість парафіян за даними 1797 року становила 1711 чол. Варто також згадати і про наявність при монастирі парафіяльної школи, яка існувала з 1812 року.

У 1832 році монастир опинився в числі 10 подільських монастирів, наміченихцарським указом на закриття, оскільки духівництво Тиврівського монастиря було пов’язане з польським повстанням проти царату 1830-1831рр., а саме переховувало повстанців, які тікали сюди через підземні ходи, що йшли із кожного села Тиврівщини та з монастиря до м. Вінниці попід р. Буг. Підземелля було вимуроване цеглою і таке широке, що в ньому могло розминутися дві колісниці.

З 1833 року костел у Тиврові стає парафіяльним. У 1863 році до Тиврівськогокостелу належало 1564 парафіян, 1901 року – було вже 2248 віруючих.

Щодо зовнішнього вигляду костелу, то зберігся малюнок Наполеона Орди близько1871 року, який зображує костел з палацом з боку ріки Південний Буг. На сторінках журналу «Исторический вестник» 1912 року писалося: «Коли в”їджаєш у містечко, насамперед в очі впадає висока гостра дзвіниця костелу, який царює над усіма іншими будівлями».

Син Захарія вибудував поруч з кляштором великий палац, заснував парк. Довгіроки місто мало дві архітектурні домінанти: кляштор домініканців та садиба Ярошинських. Були за тих часів у містечку кілька церков та синагога. Були…

Важко повірити, що колись подорожуючі цими краями милувалися тиврівським кляштором ще з переправи на Бузі. Але у 1898р. сталася пожежа, яка дощенту зруйнувала центральну частину з фасадом, прикрашеним колонадою, та монастир.

istoria02Костел, – зазначає у свою чергу відомий краєзнавець Д.В. Маликов, – базиліка здвома вежами на фасаді, і маленькою сигнатуркою на гребені високого даху – був помітний здалеку, з дороги, яка бігла між полів до крутих скелястих берегів Бугу. Тут, біля переправи, де всю увагу привертала вже ріка і дерев’яний міст, і на вулиці, яка, не поспішаючи, піднімалася по річковому схилу, костел зникав з поля зору і з’являвся вже нагорі, за панською садибою, вражаючи уяву своєю важкою, величезною громадою.

Пишною розкішшю вирізнявся колись інтер’єр костелу, особливо незвичним буврізьблений амвон, що зображував алегоричний «корабель порятунку» – з щоглами, вітрилами і навіть сітями, – макет Нойового ковчега, вирізьблений з дерева варшавськими майстрами. Також за виділені паном Михайлом кошти в Польші була придбана цінна утвар з позолотою, прекрасний 360-трубний орган. Впадав у вічі відвідувачам надгробок з білого мармуру, встановлений подружжю Чеславу і Теклі з Каменських Ярошинським їхнім сином Генриком. Цей пам’ятник, створений у Римі 1856 року Пєтро Тегерані, зображував величезного сидячого ангела зі сповненим смутку обличчям, волоссям, що спадає на плечі, і опущеними додолу крилами. У руці ангел тримав трубу, гра на якій мала покликати померлих на останній суд. Під ангелом, на саркофазі, були вирізьблені обличчя обох Ярошинських.

istoria03Та найбільшою цінністю була чудотворна ікона Матері Божої, оздоблена дорогоцінним камінням та численними коштовностями, кожна з яких дарувалася як знак подяки за зцілення. Видатний українсько-польський історик Антоній Йосип Ролле писав, що в літургійний спомин Ченстоховської ікони Матері Божої у м. Тиврів сходиться із різних міст багато паломників. Вони приходять із Подільської, Волинської, Київської та інших губерній, бо ікона мала здатність зцілювати навіть важкохворих та калік. Чудова та обставина, що в честь цієї ікони складено народом кілька пісень та молитов.

Комуністична влада перетворила костел спочатку на склад (у 1947 році), а потім, під кінець 60-х років тут почав діяти завод пластмасових виробів. Приміщення монастиря ж пристосували під житлові кімнати, і сюди поселили людей.

istoria04Досьогодні у кількох з цих келій-приміщень, котрі не пристосовані під житло (там немає ніяких санітарних умов для проживання), – мешкають люди.

Згадаймо, як виглядав бідолашний храм після того, як з ного «виселились»підприємці. Тут було тихо, страшно і пусто. Вікна келій закладено цеглою. Всередині лише сміття. Наш храм – одна з тих пам’яток архітектури, котра свідчить про те, що буває із сакральними будівлями, коли до влади приходить атеїстичний тоталітаризм. Важко уявити собі більш скривджений людьми костел, аніж величезний подомініканський комплекс у Тиврові. Тут навіть тріллер намагались знімати (режисер, оглянувши будівлю, вирішив, що місце ідеальне, – штучних декорацій не потрібно).

Від величної базиліки збереглося начебто чимало, але ЯК збереглося!!! Фасадуне вистачає двох високих башт-дзвіниць. Від сигнатурки на даху не лишилося й сліду, чи зберігся сам дах – це також питання… Простір головної нави розділений навпіл: от і отримали замість храму кількаповерховий завод! Подекуди, серед зруйнованих колон та обшарпаних стін, видно залишки стінопису. Ще можна розгледіти залишки фресок на стелі храму. Це, напевно, єдиний пристойно збережений фрагмент розпису: тут не було промислового приміщення, от він і вцілів.istoria05

Релігійна громада під керівництвом Згромадження Місіонерів Облатів Непорочної Марії, бажаючи повернути колишній вигляд костелу та монастиря, який нам на законній основі передано у власність, проводить ремонтні роботи на території та всередині об’єкту. Ми прагнемо створити у Тиврові молодіжний центр, бажаємо, щоб наша молодь мала духовний розвиток, мала можливість разом зустрічатись та молитись, зростати у любові до Бога та до ближнього. Дуже надіємось, що з Божою допомогою нам вдасться відновити красу цього місця. Нашою метою як релігійної громади в Тиврові (за допомогою парафіян, багатьох інших людей доброї волі, а також різноманітних організацій) є благородна справа – розвивати духовність, формувати моральні цінності місцевого, але й не тільки, населення, особливо дітей та молоді.

Душпастирі, крім богослужінь та щоденної духовної опіки, організовують багато цікавих занять для дітей, молоді і дорослих. Щотижня регулярно проводяться уроки релігії, для бажаючих організовуються поїздки по святих місцях,поїздки на кількаденні молитовні реколекції, паломництва, і просто спільне проведення часу.

У парафіян та душпастирів багато цікавих планів: є бажання організовувати постійні зустрічі молоді, у монастирських підземеллях планується влаштувати кав’ярню та молодіжний клуб, а численні келії кляштору будуть готуватись для того, аби могли приймати групи християнської молоді, що запрошуватимуться й приїздитимуть сюди для проведення різноманітних зібрань та заходів, конференцій, християнських таборів.

За останні роки до Тиврова приїздило немало волонтерів, молодих людей, студентівз Польщі та України – працювати для розвитку молодіжного центру. Часто їм доводилось виконувати навіть найважчу фізичну роботу, але трудились хлопці та дівчата, не шкодуючи сил та часу, задля спільної шляхетної справи. Хоча більшість реконструкційних робіт ще перед нами, однак ми уже збираємося у храмі з молодими людьми, що шукають духовності.

Неодноразово нами організовувались в монастирі зустрічі для хлопців-міністрантів,котрі участвують у Літургійних богослужіннях. На такі зустрічі приїздили десятки хлопців з різних куточків України.

istoria06Починаючи від 2010 року влітку проводиться у нас молодіжний Фестиваль «Подих життя», мета якого – поглибити віру молодих людей, зібрати усіх біля Христа у спільноті Церкви – радіти разом. Щорічно фестиваль збирає 250 молодих людей, серед яких молодь з України, Польщі, Росії та Італії. Вік молоді від 14 до 30, також приїздять родини з дітьми. Серед духовенства є присутні священики, брати, сестри, клірики та хлопці, які тільки розпочинають дорогу чернечого життя.

Ми маємо велику надію, що з допомогою Божою, і молитвами Матері Божої Тиврівської, при сприянні усіх людей доброї волі, нам вдасться відродити цей центр духовного життя. Надіємося, що як раніше, століття тому, – сюди стікатимуться паломницькі групи, аби молитися разом у чудотворному місці. Віримо, що заступництво Матері Божої і підтримка Святого Духа не залишатимуть нас, і релігійне життя Тиврівської парафії й молодіжного центру розквітатиме надалі.

Закрити меню