Отець Людвік Вродарчик ОМІ народився 25 серпня 1907 р., у Радзіонкові (Верхня Сілезія) у релігійній, багатодітній родині. Його батько, шахтар на шахті „Йоханка”,тримав також сільське господарство. У чотирнадцять років Людвік залишив батьківський дім та вступив до Нижчої Духовної Семінарії Місіонерів Облатів Непорочної Марії у м. Кротошині. 10 серпня 1927 р., він склав свої перші чернечі обітниці у монастирі Згромадження в с. Марковіце. Розпочав навчання у Вищій Духовній Семінарії в с. Обра, де 10 червня 1933 р., прийняв рукоположення в сан священика. Так почалася священицька і місіонерська діяльність о. Людвіка. Після свячень він потрапив до с. Кодня над Бугом, де став вікарієм парафії, економом монастиря та вчителем релігії у місцевій школі. У серпні 1936 р., був переведений до Марковіц, а три роки пізніше – на Волинь.
У подорожі на схід о. Людвіка супроводжував ще один облат – брат Кароль Дзємба. Наприкінці серпня 1939 р., парафія зустріла нового настоятеля оплесками, і він розпочав тут свою душпастирську працю. Тоді до парафії належали три села: Боровські Будки, Довгань і Окопи. Саме тут і тоді випало працювати о. Людвіку Вродарчику ОМІ. Це було перше місце праці і служіння того ще 32-літнього місіонера-монаха. У складні часи Другої світової війни, на тлі ворожнечі і ненависті окопівський настоятель робив все, щоб запобігти пролиття крові. Разом з активною душпастирською діяльністю, він також намагався залагодити напружені польсько-українські стосунки. Від моменту прибуття до Окопів він використовував свої медичні вміння, чим широко прославився в околиці, при цьому надаючи допомогу усім стражденним, незалежно від національної приналежності. 6 грудня 1943 р., його переслідувачі побили його та забрали з собою. Після знущань й катування, 8 грудня (можливо інша дата) о. Людвіка вбили.