Пішовши до школи, діти з католицьких сімей були змушені відрікатися від віри. Починаючи з 1930 року, учні-жовтенята обіцяли не ходити до костелу і мали обов’язок носити на грудях зірочку із зображенням маленького Леніна. Пізніше ставали піонерами і носили на шиї червоний галстук та обіцяли ангажуватися в розповсюдженні ідей комунізму.
В школі при кожній нагоді, різними способами переслідувалися віруючі діти: Їхчастіше запитували під час уроків і викликали до дошки майже щодня. Потрібно було показати перед іншими, що католицька дитина дурна, і що релігія – це неосвіченість. Вшколі казали, що слово “католик” походить від українського або російського слова кат, тобто вбивця. Комуністи переконали багатьох людей, що слово “католик” означало щось гірше, ніж “нацист”, тому й вимовляли його з іронією та зневагою.
Дітям ставили низькі оцінки навіть тоді, коли вони були здібними і гарно відповідали під час опитування, або взагалі негативно оцінювали, доводячи, що віруючі є “тупими”.
Майже щонеділі директори та вчителі шкіл вартували вхід до святині, щоб відіслати додому 
дітей; записували прізвища тих, хто входив до храму і наступного дня на лінійці їх принижували звертали і сварили як зрадників Батьківщини. Коли вчителі бачили, що діти носили на шиї хрестика, то його знімали, топтали і викидали в туалет. Дітям, які ходили докостелу, вирізали волосся в формі хреста і потім плювали на цей знак. Також уроки мали за мету виховувати молодь проти релігії. Наприклад, на уроках біології в 70-х роках навчали:
“Розповсюджувалися інфекційні хвороби в дореволюційний час через різні релігійні обряди: багато дітей під час хрещення заражалися дизентерією та інфекційними хворобами шкіри, або простуджувались і хворіли на запалення легень. Одним із джерел інфекцій було так зване причастя […]; обряд поцілунку хреста та ікон становили одне з найбільших джерел інфекційних хвороб; тільки після того, як в нашій країні встановлено радянську владу, чисельність захворювань пішла на спад”[i].
[i]Ботаника, Москва 1974, с. 205.