Мучеництво – це особливе покликання, яким Бог обдаровує лише вибраних, щоби вони публічно засвідчили про Нього. Свідчення християн перед владою і народом – це передання, спрямоване до вірних усіх часів, яке показує, що кожен християнин кожного часу покликаний жити Пасхальною Містерією Христа.
Це свідчення проникає також у часи комуністичних переслідувань в Україні, де різні методи переслідувань Церкви стали причиною мученицької смерті багатьох християн. Потрібно наголосити на слові “мучеництво”, тому що тут не йдеться про жертви комуністичної системи. “Жертва” означає віддання на смерть без вибору, але ж комуністи в документах називають християн мучениками за свідчення їхньої віри в Бога і в Христа аж до пролиття крові для її захисту. Мучениками вони є тому, що свідомо відкинули дорогу без Бога, хоча могли піддатись і мати легше життя, яке їм обіцяла влада.
Згадаймо історії мучеництва деяких священиків. Майже всі з них були засуджені на понад десятирічний термін, і багато з них спершу були в “політізоляторі”, а потім перевезені до концтабору на Соловки, де продовжувалась їхня “хресна дорога”.
Отець Владислав Двожецький був заарештований 1922 року в Кам’янці-Подільському за те, що сховав дорогоцінні літургійні речі під час однієї з конфіскацій. Був засуджений до смертної кари як найзапекліший ворог робітничого класу. Після табору, внаслідок пережитих тортур, він назавжди залишився інвалідом і вже ніколи не міг пересуватися без сторонньої допомоги. Отця Йосипа Жмигродського, настоятеля храму св. Миколая в Києві, заарештували в березні 1930 року через те, що в проповідях заохочував людей “не зрікатися віри”. Під час допиту він ствердив: “Причиною наших арештів є бажання влади закрити храми. Для досягнення цієї мети уряд вибрав арешти. Так само думають інші священики: ніхто з нас не може уникнути долі засудження Наскренського… і всі ми готові на це… Але я не почуваюсь винним”.