Брикулець Іполіт
1923 року народження
Страшні кошмари змучують душу до краю. Лежу в напівзабутті, усе ще борючись із тим страшним і сильним моїм ворогом, який хоче перемогти мене своєю неправотою. Розплющую очі. Немов у тумані бачу заплакане обличчя матері. Бабуня Горпина стоїть на колінах перед образами, молиться. На столі горить свічечка.
Кожного вечора бачив, як бабуня на колінах молилася, закінчувала молитву своїми словами: «Господи, відверни горе, зупини нечистивих, що хочуть загибелі моїх дітей і внуків». На очах в неї блищали сльози. Надворі вили собаки.
А тим часом в селі почалась у 1929 році організація колгоспу. На полі Пилипа Хацаюка, що було зразу ж за селом, з дядьківських клунь і хлівів спішно будувалися конюшні, гаражі, в які зводили зі всього села коні, звозився реманент: плуги, борони, вози.
Настала осінь, а потім і холодна зима. Від безкорм’я коні почали дохнути. Нарешті люди не витримали: розібрали коней, реманент — колгосп розлетівся.
І знову наїхало в село уповноважених, знову збори, агітація, погрози, обіцянки. Одночасно почалась реквізиція хліба. Мати почала пекти хліб з картоплею, буряками. А згодом і такого не стало. Появились у селі голодаючі з інших областей.
А в селі йшла реквізиція хліба. Щоб надати грабунку видимість закону, накладали на господарство «тверде завдання». Після того, як воно виконувалося, накладали друге, потім — третє. Коли ж люди зрозуміли, що їх грабують, вони почали закопувати хліб. Проте приховати хліб не вдавалось: по селу ходили «буксирні бригади» (переважно з ледацюг) із залізними щупами, знаходили хліб і забирали до зернини.
Витрушували з торбинок, баньок (для води), навіть — пляшок. І це в ім’я радянської влади на селі, і все це під керівництвом комуністів — «розуму, честі, совісті епохи».
Мій батько як і бабуся вірував в Бога, тому не ховав ні зернини. Мати плакала:
— Чим ти дітей будеш годувати?
— Бог нам допоможе! — махне рукою і вийде з хати.