Рибачук Настасія
селище Понінка Полонського району Хмельницької області
Коли німці прийшли, зразу ж зайнялися євреями… А мій брат віруючий католик, Степан Рибачук, спас у війну єврея Багулу Якова Семеновича. Що ж тут неясно? Німці, поліцаї почали згонити євреїв по вулиці перед нашими вікнами — і нагайками їх, і нагайками. Просто не можна було дивитися. Я в хаті так плакала, так заходилася…
На спині євреїв і спереді в них на одягові були нашиті жовті шестикутні зірки, два жовті трикутники: один на одного вершинами в протилежні сторони, щоб здалека було видно, що то єврей. А наші люди були в якійсь ненависті до євреїв і грабували їх під це, і розносили їхнє майно, а ні я, ні батьки не взяли ні крихти з єврейського. Я по війні працювала з єврейками на фабриці, єврейки були моїми так як подругами. То як це можна так ненавидіти євреїв, та їх грабувати?
Спеціалістів німці не брали зразу, в Понінці найдовше затрималися парикмахер Яків Багула і два євреї-кравці. А батька Якового, Багулу Семена, хоч він був ковалем, взяли зразу ж з чоловіками-євреями і розстріляли за Понінкою в лісі. Мій брат Степан зговорився з Яшою і почав з нашим батьком копати в нас в хаті у запічкові схованку для Якова Багули.
Навіть я не знала, що вони копають, а Степан же працював до війни муляром, ставив печі, грубки. І города в нас біля хати не було, то Степан землю виносив надвір і сипав її попід стінами хати, і втрамбовував її. І ніхто не звернув увагу на ту землю, і ніхто не запитав, що то за земля. Може, думали, щось Степан вимуровує там в хаті. Була в нас тоді кухня і дві кімнатки, кругом була підлога. То зробили так, що цю Яшину схованку в запічкові закривали лядою з досок без всяких там щілин, і ляда була так якби продовженням підлоги, і на тій ляді стояли всякі горщики, баняки. Заслінка на запічкові була відслонена, щоб не викликати якоїсь підозри у кого-небудь.
А мені перед тим, як Багулу Якова стали переховувати в нашій хаті, приснився сон: ХТОСЬ мені каже (тільки я не бачу і не знаю хто): «В середу будуть забирати останніх євреїв і Якова заберуть».
Рано я кажу в хаті, що німці в середу мають забрати Якова. А мені: «А як ти знаєш? Хто тобі сказав?»
Мабуть, брат і батько це знали від когось… А мені це прийшло в сні, тільки один голос так мені сказав: «У середу заберуть останніх євреїв»… І Степан забрав Яшу до нас. А його жінку з матір’ю поліцаї забрали в полонське гетто.