Хресна дорога – стояння 5 – Священники


Територія України від початку революції аж до останніх днів більшовицької окупації стала центром апостольської ревності священиків, які віддавали власне життя, щоби служити вірним, уділяючи таїнства. Католики були змушені підпільно хрестити дітей, вінчатися, сповідатися, по-християнськи ховати померлих. Неможливим було нормальне життя в родині, свобода слова, а також літургійні богослужіння у своєму храмі. Церква стає “підземною” в державі, де одна лише католицька приналежність вже сама собою була криміналом. Незважаючи на переслідування, священики не переставали виконувати свою місію; вони уділяли таїнства всюди, де тільки це було можливо: на кладовищі, в каплицях, в храмах, у приватних будинках. Адже Євхаристія – це найцінніше, що є в нашому земному житті. В часи переслідувань вона була для священиків і вірних джерелом великої радості, сили й витривалості. Коли священики усвідомлювали, що означає Євхаристія для християн, на яку жертовність вони спроможні задля неї, то духовно відновлювалися, ставали готовими на кожен труд, аби лише дати можливість вірним частіше отримувати євхаристійний хліб. Життя священиків підлягало посиленому контролю: в храмах та в інших приміщеннях, де вони перебували, було вмонтовано системи прослуховування. Священики, щоб уникнути підслуховування, проповідували посередині храму. Священики, незважаючи на втому, почувалися щасливими, бачачи, що Церква живе, а людські душі є спраглі Бога.

Залишити відповідь

Закрити меню