Школа – це місце, де дитина перебуває 1/3 доби. Зрозуміло, що боротьба з релігією була поширена також і тут. Школярів із католицьких сімей змушували зрікатися віри. Починаючи з 1930 року, учні-жовтенята обіцяли не ходити до храму і мали обов’язок носити на грудях зірочку із зображенням маленького Леніна. Пізніше ставали піонерами і носили на шиї червоний галстук та обіцяли завжди бути готовими поширювати ідеї комунізму. В школі при кожній нагоді та різними способами переслідували дітей, які вірили в Бога. Їх частіше запитували під час уроків і викликали до дошки майже щодня. Потрібно було показати перед іншими, що релігія – це неосвіченість. Дітям ставили низькі оцінки навіть тоді, коли вони були здібними, або взагалі негативно оцінювали, і через таку неприпустиму несправедливість діти з християнських сімей дуже страждали. У школах придумали нові форми привітання серед молоді. Замість “добрий день” потрібно було говорити: “Бога немає”, і відповідати: “І не буде”, або “І не треба”. Майже щонеділі директори та вчителі шкіл чергували біля входу до святині, щоб відіслати дітей додому; записували прізвища тих, хто входив до храму, і наступного дня на лінійці їх принижували і ганили як зрадників Батьківщини. Коли вчителі бачили, що діти носили на шиї хрестик, на зразок тих, що є на вітрині, його знімали, топтали і викидали в туалет. Дітям, які ходили до храму, вирізали волосся в формі хреста і потім плювали на цей знак. Дітей учили, що Бога немає, тому що Юрій Гагарін – перший космонавт СРСР – в небесному просторі з ним не зустрівся. Говорили: якщо батьки практикують віру, то не потрібно робити, як вони, та їх слухати. Але саме відважні батьки, бабусі і дідусі, незважаючи на антирелігійну машину безбожної пропаганди, зуміли передати віру своїм дітям і внукам. Незважаючи на заборону, батьки приводили дітей до костелу, несучи їх дуже часто багато кілометрів на спині.