Перейшовши у своїй боротьбі з релігією від теорії до практики, комунізм показав реальність воістину диявольського методу. Проти Католицької Церкви вжито тактику дискредитації: конфісковано всю приватну власність. Закрито всі семінарії, перешкоджаючи у такий спосіб повноцінній підготовці священиків. Націоналізувалися всі школи, притулки та лікарні, якими опікувалась Церква. Було заборонено навчати релігії, публічно звершувати богослужіння поза стінами храмів, використовувати релігійну символіку, а саме ікони, хрести, хоругви тощо. Автономію Церкви обмежили у багатьох питаннях, зокрема і в питаннях віри, моралі, заборонили здійснювати релігійний культ і збирати вірних на службу. Найвідоміші санктуарії, до яких приїздило багато народу, закрили і перетворили на кінотеатри або ж музеї атеїзму. Християни мусили купувати квиток, щоб помолитись перед статуєю Діви Марії, яка була виставлена в музеї як приклад забобонності. Кладовища, хрести, парафіяльні будинки, статуї святих були знищені або використовувались як будівельний матеріал. Ще ніколи Церква не знала такого сильного удару: більшовики вважали себе гідними почестей за створення першої у світі світської і атеїстичної держави.
7 серпня 1932 року розпочалася справжня атака на селян, що супроводжувалась примусовим закриттям храмів, монастирів, санктуаріїв, релігійних спільнот. Католицьких священиків звинувачували у використанні таїнства Сповіді для того, щоби налаштувати громадян проти колективізації. Церква була єдиною підтримкою для маси селян. Закриття костелів і арешти священиків було рішучим кроком до знищення селян. Безліч католицьких сімей позбавили майна, арештували і депортували у віддалені регіони країни як “елементи, небезпечні для суспільства”. З 1930 по 1931 рік було депортовано до Сибіру 381 тис. сімей. Вони спонукають нас задуматись над тим, що людина, відкидаючи Бога і вигадуючи безбожні закони, через які вона сама бажає бути “богом”, стає причиною трагедії, страждань мільйонів людей, які невинно гинуть.
Коли люди воюють проти Бога і всього святого, коли не дотримуються Божих заповідей, починають звіріти, навіть поїдати одне одного, і не мають вже більше нічого. Свідки тих подій розповідають: “Біль, страждання, втрати людей були такими, що жодна книга не в змозі це передати”. Лише люди, що вірили в Бога, намагалися до кінця зберегти гідність дітей Божих, ділилися останньою крихтою хліба з тими, хто помирав із голоду, а пережити такі важкі часи можна було лише маючи віру.